Бухгалтерський облік — це система постійного, безперервного, послідовного та взаємопов’язаного відображення всіх господарських операцій, процесів, фінансових результатів. Професія бухгалтер одна з найдавніших. Лука Пачолі, італійський математик, межі XV і XVI століть придумав бухгалтерський облік. Будучи дитиною, він допомагав купцеві робити записи його операцій, згодом «діловий облік» став його ремеслом.
Необхідність у точному відображенні та фіксації всіх операцій формує психопортрет професії бухгалтер. Якості, які фахівець повинен мати — це педантизм, точність, скрупульозність, уважність, посидючість, сприйнятливість, навченість, а в умовах сучасності та стресостійкість. Бажання опанувати професію, не боятися консультуватися з досвідченими фахівцями, робить шлях самовдосконалення легшим і перспективним.
Підприємство з початку діяльності веде синтетичний та аналітичний облік. Синтетичний облік – це вираження операцій у сумі окремих бухгалтерських рахунках. Під аналітичним обліком розуміють деталізацію, на відміну від вартісних, вимірниках: натуральних, трудових. Аналітичний облік ведеться на картках: для зарплати – особових, основних засобів – інвентарних.
Поєднання синтетичного та аналітичного обліку є неймовірною цінністю, завдяки якій можна отримати будь-яку інформацію про заборгованості, залишки товарів, взаємовідносини зі співробітниками та бюджетом.
Бухгалтерський рахунок – що це?
Для систематизації та впорядкування всіх даних у господарській діяльності кожна організація використовує бухгалтерські рахунки. У різних країнах вони можуть мати свої цифрові позначення. За кожним об’єктом обліку закріплений власний рахунок – цифрове значення. В Україні діє План рахунків, але для державного та приватного секторів вони відрізняються. Для державного сектора план рахунків затверджено наказом Міністерства Фінансів №1203 від 31.12.2013 року, для комерційного сектору це – наказ №291 від 30.11.1999 р. (зі змінами та доповненнями). У Міжнародних стандартах допускається використання цифрових значень, якщо це необхідно для зручності, проте це регламентовано не суворо.
- Структура плану рахунків поділяється на класи: від першого до дев’ятого, і навіть нульового.
- Необоротні активи.
- Запаси.
- Кошти та їх еквіваленти.
- Власний капітал та забезпечення зобов’язань.
- Довгострокові зобов’язання.
- Короткострокові зобов’язання.
- Доходи та результати діяльності.
- Витрати на елементи.
- Витрати.
- Забалансові.
Кожен із класів містить перелік рахунків, які підпорядковуються певним правилам і починаються на таку ж цифру, як і клас.
Рахунок має двозначне значення, але може бути розширений за необхідності до більшої кількості знаків після основного рахунку. Деталізація може залежати від валюти операцій, характеру взаємин із покупцями та постачальниками. Якщо бухгалтер вважає за необхідне розділити за типом покупців на оптових, дрібнооптових, дистриб’юторів – значить рахунок «розрахунки з покупцями» матиме три субрахунки. Кожен субрахунок підпорядковується правилам основного рахунку. Прописати деталізацію рахунків необхідно у наказі про облікову політику.
Рахунки бувають активні, пасивні та активно-пасивні. Структури активного та пасивного рахунків схожі, але правила роботи їх кардинально відрізняються. Сальдо (залишок) початкове та кінцеве для активного рахунку завжди буде за дебетом. Пасивний рахунок буде мати сальдо початкове і кінцеве тільки за кредитом або не мати його зовсім. Активні рахунки враховуються зліва направо, пасивні – справа наліво. Усі правила застосування ми розглядаємо та відпрацьовуємо в рамках бухгалтерських курсів бухгалтерський та податковий облік «з нуля», «просунутий» та «Сучасний керівник». Не розуміючи механізм роботи рахунків — складно буде скласти бухгалтерську проводку, потім сформувати оборотно-сальдову відомість за рахунком та у результаті заповнити баланс.
- На активних рахунках відображаються залишки та рух активів підприємства:
- Необоротні активи, такі як основні засоби, нематеріальні активи;
- Оборотні активи: товари, готова продукція, незавершене виробництво, дебіторська заборгованість.
- На пасивних рахунках відображаються джерела утворення активів:
- Статутний капітал, неоплачений капітал, резервний та додатковий.
- Довгострокові зобов’язання, кредити банків, фінансовий лізинг.
- Короткострокові зобов’язання перед контрагентами, працівниками, бюджетом.
Розрахункові рахунки, характер заборгованості яких може змінюватися, належать до активно-пасивних. Це розрахунки з покупцями, постачальниками, сторонніми організаціями, підзвітними особами та бюджетом. На таких рахунках інформація ведеться у розрізі контрагентів. У балансі вони не згортаються і відображаються у розгорнутому вигляді.
Рахунки між собою кореспондують — взаємодіють. При кожній операції задіяно мінімум два рахунки. Спосіб подвійного запису дозволяє фіксувати зміну стану господарської операції з одночасним відображенням суми за дебетом одного рахунку та за кредитом іншого. Саме так виглядає бухгалтерське проведення. Проста – якщо кореспондують два рахунки, складна якщо понад два рахунки.
Правила кореспонденції рахунків прописано в інструкції до Плану рахунків. Тобто не всі рахунки можна поєднувати хаотично, потрібно керуватися вимогами до обліку. У процесі роботи типові проведення бухгалтер знає напам’ять. Якщо ж необхідно відобразити нестандартну за формою та змістом операцію, потрібно звернутися до інструкції. Правильне ведення обліку забезпечує точне прочитання бухгалтерського балансу та дозволить ухвалити правильне рішення керівництвом компанії або її власником.